У Львові Полтва. У Полтаві Лтава, у Празі Влтава.

Саме в ті дні над Влтавою (липень був у розпалі) мене, мабуть, уперше і пройняло враження якоїсь надприродно щасливої країни, невимовно багатшої та кольоровішої за ту, з якої приїхали ми з мамою. Не зважаючи на липень, у Празі та її околицях тривала весна, розпочата кілька місяців тому фотознімком, на якому найвищий керівник держави, товариш Александер Дубчек, позував у плавальному басейні в самих лише плавках.

Це було запрошення до відкритості — оголення вождя, що таким чином переставав бути вождем і ставав нормальною голою людиною. Це була революція, трохи навіть і сексуальна.[Юрій Андрухович “Лексикон інтимних міст”, ПРАГА, 1968, 1970, Моджани]

Цього року мені пощастило відвідати столицю Чехії – Прагу. Назва міста походить від чеського слова práh, тобто поріг. За легендою, у хроніках літописця Козьми Празького заснування Праги було пророковано дочкою князя Крока Лібушою, яка славилася своїми екстрасенсорними здібностями, вона заповіла, що місто яке буде збудоване на місці посеред лісу, де висока гора обривається над річкою і чоловік рубатиме дерево для порога в своєму домі має бути назване Прага і стане воно найбільшим і найважливішим містом, а місцевість «пупом чеського народу». Відтак місто знаходиться на річці Волтаві.

За площею Прага, приблизно, втричі більша за Львів і  вдвічі менша за Київ.  Місто, в якому одним із способів вирішення політичних суперечок була так звана дефенестрація (лат. de fenestra — через вікно), тобто банальне викидання учасників суперечки через вікно, сьогодні радо приймає всіх бажаючих залишити кілька тисяч крон взамін на незабутні враження та спогади.

Складається враження, ніби кожна піщинка в Празі створена для туристів і існує завдяки туристам. Одразу привертає увагу вміння пражан заробляти гроші на кожній послузі. Це стосується всього: від сталої комісії в більшості обмінних пунктів, і завершуючи дрібними неофіційними оплатами, наприклад кілька вантажників на площі старого міста зажадали від мене оплату за те, що я їх сфотографував. Туалети в МакДональдсі, до речі, теж платні, проте віддавши від п’яти до десяти крон в залежності від локалізації, ви отримуєте чек, котрий потім віддаєте на касі замість відповідного номіналу. Проте все це аж ніяк не свідчить про скупість пражан, а тільки підтверджує їхнє вміння зовсім ненав’язливо заробляти на туризмі, котрого, наприклад, Львову інколи так не вистачає.

Приїхавши на центральний автовокзал (Praga Ústřední ) о 6. 10 ранку автобусом з Варшави і подолавши  сорокахвилинний маршрут в напрямку історичної частини міста, мені вдалося зробити фотографії порожніх, незалюднених вуличок Старого Міста, яке тільки прокидалося. Протягом наступних двох годин я зустрів тут лише кількох власників кнайп, які готувалися до робочого дня, або «есемесили», сидячи за розкладеними столиками, кілька пар, котрі саме верталися додому, трьох котів і одного фотографа, проте вже з 10.00 години місто ожило, групи туристів роїлися довкола  ратуші, на площі Старого Міста.

Маленьке театралізоване дійство на годиннику Орлой – парад фігурок і заключні акорди трубача на оглядовому майданчику ратуші, яке відбувається щогодини – ключовий акорд кожної екскурсії – супроводжувався оплесками захоплених туристів, які беруть площу в облогу саме за 5-10 хвилин до початку кожної години. В цей час тут звучать найрізноманітніші мови світу, якими екскурсоводи розповідають про історію знаменитого празького годинника. Якщо провести тут якийсь час, то складається враження, ніби ти періодично переживаєш дежавю. З певністю можна сказати, що цей годинник, єдиний серед подібних йому, до тепер виконує свою первинну функцію – задає містові темп і ритм.

Державною мовою в Чехії, а відповідно і в Празі є чеська. Тому, щоб принаймні розуміти найпростіші фрази і могти купити в магазині славне чеське пиво, я протягом двох тижнів посилено вивчав чеську за різноманітними аудіо уроками, але подолавши шлях від автобуса до інформаційного пункту на центральному автовокзалі, зрозумів, що розмовляють в Празі не лише чеською. Англійську і польську пражани розуміють без проблем, проте часто відповідають рідною мовою. Окрім чеської, в декотрих місцях написи були дубльовані німецькою та англійською, проте працівники МакДональдса, наприклад, німецької не знали, припускаю, принципово.:) Можливо відгомін поразки під Білою Горою витає вулицями Праги і до тепер. Але найбільшим здивуванням для мене було те, що на вулицях Праги я найчастіше чув російську та українську мови, як я дізнався пізніше, за неофіційними даними, саме українська діаспора в Чехії найчисельніша, друге і третє місця займають словаки та росіяни.

В Празі кожен бажаючий зможе знайти для себе щось цікаве. Попри незліченну кількість старовинної архітектури та історичних пам’яток, сучасна архітектура якимось магічним чином притягує туриста, звільняючи від потреби її шукати. Саме так, гуляючи набережною, я цілком випадково натрапив на так званий Танцюючий Будинок, виконаний в постмодерному стилі деконструктивізму. Ідея споруди базована на протиставленні статики, притаманної тоталітарним будівлям і динаміці, яка символізує протест проти режиму і правил, котрі обмежують свободу.

Оскільки скляна частина фасаду схожа на танцюючу в сукні, жінку, то будинок асоціюють із фільмом  режисера Федеріко Фелліні «Джинджер і Фред», котрий розповідає про двох легендарних танцюристів степу Джинджер Раджерс і Фреда Астера, а у зв’язку із розміщенням – саме сюди під час помилкового бомбардування Праги американською авіацією, впало кілька бомб –  абстрактні постаті цієї споруди пов’язують також з особами пілотів, котрі 14 лютого 1945 року, милуючись красою старовинного міста з висоти, скидали бомби на Прагу.

Перебуваючи в Празі, обов’язково відвідайте єврейський квартал Йозефов, названий так на честь імператора Йозефа ІІ, якому євреї завдячують покращенню умов свого життя. В цьому кварталі панує затишна атмосфера, окрім того тут можна вкотре пересвідчитися у вмінні євреїв адаптуватися до умов життя. Увагу привертає «ярусне» поховання, висота якого становить майже 2 метри – оскільки євреям забороняли ховати померлих поза межами району, вони були змушені закопувати небіжчиків ярусно. Таким чином, зараз цей «багатоповерховий» цвинтар, один із найстаріших вцілілих єврейських поховань налічує 12 ярусів. Ще одна цікавинка кварталу – годинник на ратуші –  числа на ньому ані римські, ані арабські…всі години позначені на івриті.

На жаль, моє перебування у Місті Ста Веж, так іноді називають Прагу, було досить коротким, що спонукає приїхати туди ще. Щоб відчути це місто сповна, варто пожити тут хоча б тиждень, я б радив брати на прокат велосипед, так Ви не тільки зможете побачити більше, але й насолодитися активним відпочинком, до речі у Празі проводяться велосипедні екскурсії, одну таку я побачив на площі Старого Міста.

Це місто дихає романтикою і може позмагатися в цьому хіба з Парижем. Дехто з моїх друзів називає Прагу «Містом молоді», очевидно другим, після Амстердаму.;) Отож, якщо Ви ще нікуди цього літа не їздили, а Франція чи Нідерланди для Вас надто далеко, окрім того маєте обмежений бюджет, то Прага – найкращий варіант. Ви одразу ж закохаєтеся в це місто, з ним не хочеться прощатися, можливо когось воно надихне на продовження подорожі, але кожен, хто побував тут, неодмінно привезе в своєму серці спогади про казкову Золоту Прагу, які залишиться там на завжди.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

UA TOP Bloggers