Синергія фестивалю Vox Electronica 2014

Блискавично пролетів черговий фестиваль електроакустичної музики Vox Electronica. Цьогоріч фестиваль видався винятково контроверсійним. Справа в тім, що, за словами його засновника – Остапа Мануляка, подію вдалося організувати абсолютно без спонсорських коштів, лише з підтримкою постійних партнерів – «Дзиги», Центру міської історії, Медиліну, Світу Кави і львівської Консерваторії. Скромні можливості, на щастя, не вплинули на програму, яка навпаки вдалася дуже багатогранною. Випадково, або й не надто випадково, діахронію фестивалю вдалося розгорнути в динамічному русі від зародків української електроніки – авангарду, дорогою через сучасників, які дотримуються академічних, назвемо це так, традицій в компонуванні, також можна було почути студентські роботи і твори молодих композиторів, а завершився фестиваль, процитуємо тут Остапа Мануляка: «Повністю експериментальним, необмеженим жодними рамками виступом Войцеха Квапісінського та Мирослава Трофимука».

Головною подією цьогорічного фестивалю, подією, важливою не лише для Львова, але й для всієї України стало відкриття навчальної студії EESEM у львівській Консерваторії. Затишне приміщення на другому поверсі будівлі вирішило одразу кілька проблемних питань – по-перше музична спільнота Львова тепер має де проводити і теоретичні лекції і практичні заняття: адже тепер ми озброєні до зубів найсучаснішою апаратурою, яку не потрібно брати в оренду, чи носити на концерти з дому, ну а найголовніше – це можливість для студентів вчитися і експериментувати, навіть не маючи потрібного обладнання вдома; відомо ж бо, що більшість професійної апаратури коштує, може й не захмарно дорого, проте на мізерну стипендію її теж не купиш…

Проте найкраще все розкажуть самі студенти, які цього року втілили свій електроакустичний проект у стінах студії EESEM. Проект EOMO – це дітище молодих композиторів, студентів третього курсу Консерваторії Миколи Хшановського і Назара Скрипника. Про сам проект і про їхню працю в студії я їх і розпитав.

Микола Хшановський: «Ми почали робити наш проект вдома. Взяли міді-клавіатуру, маленькі колоночки, Назар придбав собі блок-флейту, не знаю, навіщо він її купив (сміється). І ми пробували грати. В процесі ми знайшли декілька класних, на наш погляд, звукових моделей поєднань флейти і підібраних в Reason’і електронних тембрів. »

Назар Скрипник: «Найголовніше те, що пробуючи малювати партитуру, ми зрозуміли, що будемо тратити багато часу на те, щоб її завершити, ставалося так, що четверта частина нашого виступу кожного разу була інакшою, тому ми вирішили, що будемо імпровізувати. »

Микола: «Ми подумали, що в цьому і є «фішка» нашого проекту. Він кожного разу звучить інакше, а відповідно цікавий і для нас і для слухачів. »

Коли в студії вже стояли «Маки», студійні монітори ми продовжили працювати там. Був ще маленький мікрофончик, ми його кріпили до флейти і могли пропускати її через ефекти.

Зрештою, дійшли до підключення акустичної гітари. І тут найважливіше. Жоден з нас не вмів грати на жодному з цих інструментів, це теж був той елемент несподіванки – береш до рук незнайомий інструмент і починаєш грати

Назар: «І найсмішніше, що на концерті в нас обірвалася струна. І ми зіграли все абсолютно інакше. Я передаю Миколі гітару і шепчу: «Я порвав струну» (сміється). »

Микола: «Ага, я беру до рук гітару, затискаю акорд і чую, що замість трьох струн звучать дві і кажу до себе: «Ну ок, четверта частина знову буде іншою».»

Назар: «Але, повертаючись до студії: класно, що вона є в Консі. Тепер маємо можливість пограти на професійних інструментах, попрацювати у професійних програмах. »

А в київській студії ви бували?

Микола: Ні

Тобто, це вперше ви змогли попрацювати в студії, наскільки я розумію?

Назар: Знаєш, працювати на малесеньких колоночка вдома це одне… А коли прийшли в студію, підключилися до моніторів, пограли 30 хвилин і розійшлися. Те співзвуччя, яке ми важко вишукували вдома, тут було таким очевидним, що ми просто насолоджувалися його звучанням і знали, як його розвивати на концерті.

Маєте плани на нові проекти?

Микола: Так, є ідея зробити потужний проект, залучивши всі наявні ресурси студії, можливо, з елементами перформативності, але розповідати не будемо, бо потім буде нецікаво.

Окрім концертів, надзвичайно цікавими були цьогорічні лекції. Про основні факти з історію української електронної музики розповідала Алла Загайкевич. Вона ж проводила практичний майстер-клас зі звукового синтезу й опрацювання музичних композицій. Протягом двогодинного заняття можна було навчитися розрізняти різні типи синтезу, а також ознайомитися з програмами для обробки звуку.

Справжній фурор викликала лекція Йона Маріуса Аарескйольда з Норвегії. Йон Маріус – один з тих, завдяки кому сталася студія EESEM. За дві години свого виступу Йон Маріус відкрив більше секретів світового шоу-бізнесу, ніж Катерина Осадча за всю свою кар’єру. До слова скажу, що Йон Маріус презентував на фестивалі свій електроакустичний твір, базований на звучанні північного сяйва. Так, вам не причиталося. Виявляється, що на певних частотах радіо-приймача, можна вловити “потріскування” атмосфери в час активності цього явища. Йон Маріус грав твір з Остапом Мануляком, який виконував фортепіанну партію. Після своєї лекцї Йон Маріус поділився з нами враженнями від фестивалю:

Йон Маріус Аарескйольд: Дуже добрий фестиваль. Найкраще, що тут була представлена музична палітра від дуже агресивної імпровізаційної електронної музики до якісної академічної музики. Була можливість зустріти безліч людей і поспілкуватися після виступів з музикантами. Це дуже важливо, я залюбки приїду наступного року.

А можете порівняти його із європейськими фестивалями?

Йон Маріус: Думаю, доцільно буде порівняти його з норвезьким фестивалем, який зветься «Punkt». Ці фестивалі схожі в тому плані, що вони дуже концентровані. Тут немає кількох сцен, ніщо не накладається і кожен учасник, як і відвідувач може, при бажанні, відвідати всі події фестивалю. Більшість міжнародних фестивалів, проте, мають насиченішу програму, тому порівнювати Vox і їх не випадає, але найважливіше, що ваш фестиваль, як би це сказати, “конденсований» – всі можуть зустріти всіх.

А що Ви можете сказати про саму студію, адже, наскільки я знаю, ви найбільше доклалися до того, щоб ця студія постала такою, якою вона є.

Йон Маріус: «Мені подобається кімната. Тут є все необхідне і для запису матеріалу і для обробки композицій, але в той же час – це ідеальне місце для навчання. При потребі тут можна записувати як класичну так і ритмічну або й поп-музику, так само тут прекрасні умови для створення електро-акустичних композицій. Надіюся, що студія виконуватиме всі ці функції бездоганно. »

Традиційно, на фестивалі був гість із Польщі. Окрім Павла Яніцкого, який, проте, виступав на пограниччі Днів мистецтва перформансу та фестивалю Vox Electronica, цьогоріч на запрошення відгукнувся Войцех Квапісінський – музикант-імпровізатор з Варшави, який вже десять років своєю діяльністю активно формує варшавську сцену. Його заслугою є щомісячні зустрічі та концерти музикантів у варшавських клубах – щомісяця в різних закладах Варшави відбувається до тридцяти концертів, тобто, фактично, щодня є куди піти. Також, Войтек є засновником незалежного лейблу «Wytwórnia Element».

Скажи кілька слів про фестиваль

Войцех Квапісінський: «Dużo dobre, dużo bahato! Мене тут прийняли надзвичайно гарно. Якщо зосередитися на чомусь конкретному, то я скажу, що найважливішою була можливість поспілкуватися з музикантами та учасниками фестивалю. »

Чи можеш порівняти Vox з іншими фестивалями?.

Войцех: «На тих фестивалях, які я відвідував, програма була дуже формальною – тоді маєш конценрт, там дискусія, а на таку-то годину офіційна зустріч і все. На Vox Electronica я почувався вільніше і краще, можливо тому, що ми з тобою знайомі, але, гадаю, ще й тому, що я мав можливість вільно спілкуватися з усіма – за кілька днів у Львові я не лише зміг «відчути» весь фестиваль, але також проникся атмосферою міста, – від цього теж залежить багато.

Я раніше не брав участь у фестивалях з таким серйозним підходом. Зазвичай, це джазові фестивалі, пов’язані з імпровізаційною сценою, тому вони мають комерційний характер. Прикро, з моєї точки зору прикро, але більшість фестивалів в Польщі комерціалізуються. Для організаторів ці фестивалі – це події насамперед для відвідувачів. Глядачів потрібно чимось зацікавити і зробити атракцію, тому дискусії перестали бути розмовами, тепер – це виступи, відповідно між учасниками і слухачами – стіна.

Я маю надію, що Vox Electronica не буде йти таким шляхом. Я розумію, що можна сказати, наче Vox – камерний фестиваль і він збирає малу аудиторію, але я вважаю, що це дуже добре. Не те добре, що мало людей, але те, що зберігається атмосфера фестивалю: навіть якщо прийде лише двадцять відвідувачів, то між ними буде контакт, спілкування і розуміння.

Кшиштоф Кніттель міг би краще провести паралелі між фестивалями, адже він точно відвідував більше подій, ніж я. Тому, абстрагуючись від цих особистих переживань, можу сказати, що Vox Electronica був для мене дуже добрим досвідом. »

Таке відлуння живих голосів цьогорічного Vox Electronica. Плавно викручуємо VCF, одночасно зменшуючи амплітуду генератора низьких частот, знижуємо гучність, відлуння залишається електричним імпульсом в наших нейронах, розлітається нетрями нашого міста, нікуди не зникає, чекає до наступного року, щоб знову стати повноцінним Електронним Голосом.

Повне інтерв’ю за посиланням.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

UA TOP Bloggers