Сільська екзистенція або «Присмерк» Васяновича

Текст: Олександра Будлянська

3755

 

 

Валентин Васянович вже відомий українцям своїми фільмами. Останнє, що зняла його камера – документальний фільм «Присмерк». Історія старої жінки Марії та сина Сашка, який через хворобу втратив зір, обоє тихо, смиренно серед буденності, чекають своєї смерті. Довгі, мовчазні кадри, де режисер показує нам життя людей, побут, передає ту реальність, або ж кадри природи, краєвидів. Зйомки проходили на Поліссі і виявляється головні герої ще й родичі Валентина, тому відчувається ця відвертість, простота у фільмі. І як він сам зізнається, його ті поля, природа зачаровують.

Крізь фільм тягнеться тоненька лінія сюжету, хоч по суті це такі короткі життєві історії, але є логічний кінець. Сумно, коли дивишся. Така собі сільська екзистенція, як змальовує сам режисер, ще додає, що персонажі – великі, міцні люди, вони існують у жахливих умовах, але не втрачають надії, до проблем ставляться із гумором. Урбанізованій людині важко уявити себе в таких умовах, коли село, поле, худоба і ти. Добре, коли люди звикли до праці, звикли добувати своє, наживати, але не в тому випадку, коли це тільки спосіб вижити. Відчувається у фільмі ця тягучість життя, приречений кінець. Син, Олександр, розповідає, що мріє  купити фортепіано, йому хочеться грати, але у нього терпнуть пальці, хоч він сподівається, що це мине і він буде грати. Взагалі герой Сашко скутий, серйозний і часто роздумовує про серйозні речі на простих прикладах. За свою хворобу він каже так: «Я не бігаю за лікарем. Яку цінність я несу цьому світу? Подох та й подох. Треба жити, поки живеш. Навколо прекрасний світ.»

Стрічка наводить на думку – українці живуть, бо треба, не у своє задоволення, не для себе. Живемо усталеними стереотипами, за вигаданими правила, проживаємо все життя у гонитві за грошима, владою і так далі. Васянович показує нам звичний спосіб життя селян: доїння корови, як дрова колють, молоко продають, трактор ремонтують, засівають поле й інші справи. Все це стало вже сенсом життя для Марії і Сашка, з дня у день, і десь загубилися їхні мрії, власні бажання.

Також можна побачити у кінострічці появу життя і смерть. Люди у селі звикли зіштовхувати зі смертю кожного дня. Спочатку ми бачимо народження телятка, неймовірний момент, радісний, щирий, а потім Марія несе курку і відрубує їй голову. Життя не має цінності, а сприймається як щось дане.

Інший бік, це та сільська екзистенція, широкі степи, поля, ізоляція від сучасних технологій, земля і людина тісно співіснують, все своїми руками і від серця, не чути шуму автомобілів, лише пісня Марії або й Сашка. Дивно і казково, як у творах Шевченка.

І закінчується фільм тим, що Сашко замовив собі труну, а в Марії вже є. Такі реалії, що мати стара, а син хворий. Він боїться залишати її саму, а вона теж боїться, оскільки він втратив зір. Завершується словами Марії: «Я хочу ще рано до церкви піти.» І як потім розповідає режисер, Сашко вмер першим і його мати, Марія, важко це переживає у свої вісімдесят із гаком. А глядач для себе може зрозуміти, що сенс фільму в тому, щоб гідно зустріти смерть, не втрачати снаги до життя, іти своїм шляхом.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

UA TOP Bloggers